Юлія Остапчук студентка Львівського державного університету фізичної культури є справжнім прикладом для наслідування і для студентів цього вишу, і для майстрів вільної боротьби. Ще б пак, Юлії Остапчук вдається поєднувати навчання зі спортивними досягненнями. Підопічна Андрія Пістуна на чемпіонаті Європи з вільної боротьби, який нещодавно завершився у німецькому Дортмунді, у ваговій категорії 63 кг завоювала золоту медаль. Успіх Юлії не залишився поза увагою НОК у Львівській області. Відтак її, а також ще одну львівську борчиню Юлію Благиню (вагова категорія — 51 кг, тренер — Олег Сазонов) нагородили призом “Український сокіл”, який щомісяця вручають кращим спортсменам Львівщини. Про емоції від нагороди, тонкощі жіночої вільної боротьби та плани на майбутнє Юлія Остапчук розповіла “Спортивці”.

— Завжди приємно отримувати нагороди, — каже Юлія Остапчук, — коли тебе хвалять, а не сварять. Найбільше мене надихає на наступні перемоги, коли стою на п’єдесталі і розумію, що плоди праці та роботи на тренуваннях втілилися у медаль, у позитивний результат. Адже не все завжди виходить під час тренувань. Доводиться тренуватися двічі на день, 11 разів на тиждень. Найбільше мене надихає, коли підіймають руку перемоги. А щодо нагород, то це втіха для батьків, для себе. Грошові винагороди, звичайно, дуже приємно також отримувати. Мені хочеться змагатися щораз більше та більше і доводити, що я найсильніша щоразу. Зараз буду готуватися до чемпіонату світу, який відбудеться у Туреччині. Вага 63 кг — олімпійська категорія, в якій дуже велика конкуренція. Основними моїми конкурентками серед українських дівчат-борчинь є Квятковська, Махиня, Василенко.
— Які відчуття від такої конкуренції з партнерками по збірній?
— Попри таку шалену конкуренцію, насамперед, потрібно залишатися людиною. Повинна бути повага, взаєморозуміння, взаємовиручка. Я вважаю, що ми є суперницями лише на килимі, а не в житті. У ті чотири чи шість хвилин, упродовж яких триває боротьба на килимі, треба викладати всю агресію і бажання перемогти, а поза килим цю агресію не переносити.
— У вільній боротьбі спортсменки частенько користуються недозволеними прийомами, можуть вщипнути, а інколи, навіть вкусити свою суперницю…
— У мене такого ніколи не траплялося. Та й я таких недозволених прийомів намагаюся не використовувати.  такими недозволеними прийомами стараюся не займатися. Найчастіше тягнуть за косички, за волосся… Вважаю, що перемагати потрібно чистою боротьбою, від цього навіть сама перемога стає приємнішою.
— Що відчуваєш перед виходом на килим?
— О… (усміхається. – Авт.). Ці відчуття неможливо ні з чим порівняти. Тут є всього потроху: і страх, і бажання перемогти, і азарт, і злість на суперника, і злість на себе… Ці почуття неможливо описати словами, їх просто потрібно пережити. А загалом це — досить приємно.
— Із борчинями яких країн тобі найважче боротися?   
— На європейських першостях найважче боротися з росіянками та болгарками. А на чемпіонатах світу, передусім, із японками, китайками та казашками. Загалом на чемпіонатах світу важче боротися, бо азійська боротьба значно відрізняється від європейської. Ми намагаємося дорости до їхнього рівня, боротися з ними на одному рівні і не просто боротися, а перемагати їх.
— У чому особливість азійських борчинь?
— Спортсмени з цього регіону значно швидші, ніж європейські борчині. Вони мають свої коронні прийоми. Один із таких — швидкий прохід у ноги. Вони дуже-дуже швидкі і водночас психологічно стійкі.
— Яким чином зупинити ці проходи в ноги?
— Зустрічати їх, або ж самій проходити у ноги суперниці.
— Чи є у тебе суперниця, з якою ти б хотіла зустрітися і перемогти?
— Так є. Це дворазова олімпійська чемпіонка у ваговій категорії 63 кг японка Іче.
— Успішний виступ на чемпіонаті світу гарантуватиме тобі ліцензію на Олімпійські ігри?
— Потрібно посісти місця з першого по п’яте.
— Те, що тебе разом із Юлею Благинею обрали кращими спортсменками Львівщини у березні місяці стало несподіванкою?
— Це стало для мене, звісно, приємною несподіванкою.
— Яка твоя спортивна мрія?
— Мрію здобути олімпійську золоту нагороду.