Українські борці в перші ж дні Великої Вітчизняної стали на захист рідної землі
22 червня 1941 змінило життя мільйонів людей. Воїни за покликанням, радянські борці з перших днів були на передовій. Сьогодні у День Великої Перемоги нашого народу над фашистськими загарбниками ми згадуємо імена великих спортсменів, які пролили кров за мир на землі. Але також ми пам'ятаємо і шануємо, всіх тих, чиї імена не збереглися в історії, але чий подвиг житиме вічно!
Арменак (Арам) Ялтирян - відомий радянський борець, тренер, багаторазовий чемпіон СРСР з вільної та греко-римської боротьби, один з основоположників радянської школи вільної боротьби. Заслужений майстер спорту СРСР (1951). Заслужений тренер СРСР (1956). Суддя міжнародної категорії (1956). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1957) та орденом «Знак Пошани» (1969).
У суворі роки Великої Вітчизняної, з перших днів війни Арам Ялтирян встав до лав героїчних захисників Києва. Ім'я відважного вірменського силача-солдата вписано у вогняний літопис війни, в мемуари фронтовиків. Після закінчення війни саме в цьому місті відновив заняття боротьбою, успішно виступаючи на чемпіонатах СРСР як з греко-римської, так і з вільної боротьби. У 1946-1948 роках він ще тричі ставав чемпіоном СРСР з греко-римської боротьби, а в 1945-1952 роках вісім разів вигравав чемпіонат СРСР з вільної боротьби. Після цього прийняв рішення завершити спортивну кар'єру і перейти на тренерську роботу. Надалі багато років входив до складу тренерського штабу збірної СРСР з вільної боротьби, виховав цілу плеяду видатних радянських борців вільного стилю. Серед них олімпійський чемпіонБорис Гуревич, чемпіони світу Юрій Гусов, Володимир Гулюткін, Володимир Синявський. Довгі роки Арменак Вартересовіч тренував збірні команди України та СРСР. Його вихованці не підводили свого наставника, завойовували нагороди на чемпіонатах СРСР, Європи, світу, а також на Олімпійських іграх. Країна по заслугах оцінила досягнення нашого земляка. Він у числі перших тренерів був нагороджений "Золотою медаллю Спорткомітету СРСР» за підготовку спортсменів міжнародного класу. Яків Пункін народився в 1921 році в Запоріжжі, в єврейській родині. Після закінчення семи класів пішов працювати токарем на завод і приступив до занять класичною боротьбою в секції А. Фешотта. У 1938 році увійшов до десятки кращих спортсменів Дніпропетровської області, в 1940 році став срібним призером першості України, в 1941 році виграв першість України. У 1940 році закінчив Київську школу тренерів. В останній раз борці бачили свого побратима Гонжу на килимі в 1940 році на абсолютному чемпіонаті СРСР. У липні 1941-го Гонжа пішов на фронт. У районі Обухова був важко кантужен і опинився в полоні. Втікши з полону, Арон Гонжа дістався до Києва, але в місті спортсмена еврейського походження, здав фашистам зрадник-інформатор...
До початку 50-х років XX століття з політичних причин радянські спортсмени не мали можливості брати участь у міжнародних змаганнях. Для радянських борців єдиним виключенням став чемпіонат Європи 1947 року в Празі, де Арменак Ялтирян завоював срібну медаль у ваговій категорії до 67 кг. Він також взяв участь в дебютних для радянських спортсменів Олімпійських іграх 1952 року в змаганнях з вільної боротьби, зайнявши четверте місце.
Іван Михайловський - чемпіон СРСР 1937 року, другий призер абсолютного Чемпіонату Союзу 1939.
Почавши спортивну кар'єру з гучних всесоюзних перемог, Іван Михайлівський ще не раз би порадував шанувальників спорту гучними перемогами, якби не війна ...
29-річний командир роти Іван Михайлівський загинув у 1941-му в нічному бою під Києвом. Фланговий кулеметний вогонь притиснув його бійців до землі між першою і другою лініями німецьких траншей. Гранатами Михайлівський придушив кулемет, але сам не вберігся - довгою чергою його дістав фашистський автоматник. Похований Іван Трохимович недалеко від Віти-Поштової.
Яків Пункін - радянський борець класичного стилю, олімпійський чемпіон, Заслужений майстер спорту СРСР (1952). Перший виходець з України, що став олімпійським чемпіоном.
У квітні 1941 року був призваний до РККА і направлений у танкову школу в Волковиськ. У перші ж дні війни потрапив у полон. До літа 1942 року перебував у таборі для військовополонених Фуллєн на північно-заході Німеччини, звідти переведений в Оснабрюк, звідки був направлений в селянські господарства для виконання сільськогосподарських робіт. Під час перебування в полоні видавав себе за осетина, що дозволило йому вижити. Після чотирьох років фашистської неволі Яків Григорович зумів втекти. Коли наші солдати знайшли його в лісі, майбутній чемпіон, 24-річний Яків важив 32 кг! Але після реабілітації в госпіталі, він одразу повернувся на фронт, встигнувши завоювати кілька бойових нагород.
У 1947 році став чемпіоном Збройних сил з класичної боротьби. Демобілізувавшись з армії, повернувся в Запоріжжя і став тренером. У 1948 році зайняв 6 місце на чемпіонаті СРСР з класичної боротьби, в 1949 році став чемпіоном СРСР.
В олімпійську збірну був включений будучи вже триразовим чемпіоном СРСР, майстром спорту СРСР, учасником 18 міжнародних сутичок, при всього одній програній. Коником Якова Пункін був його коронний прийом - кидок прогином, при цьому Пункін виконував його особливо, з різкою зміною траєкторії кидка вже після його початку.
Арон Гонжа - триразовий чемпіон СРСР з класичної боротьби.
Фахівці захоплювалися богатирськими параметрами 113-кілограмового київського важкоатлета. Арон брав участь у двох представницьких міжнародних турнірах у Парижі та Стамбулі і привіз до Києва дві золоті нагороди.
Георгій Баєв - чемпіон СРСР
У 1941-му, чемпіонат СРСР проводився відразу в декількох містах країни. На початку травня Георгій виграв золоту медаль в напівлегкій вазі, але не обмежився цим. Він ніби відчував, що це останній в його житті чемпіонат, що востаннє він бачить борцівську арену. 7-го червня Баєв знову бере участь у першості країни (у турнірі лекговаговиків) і виграє срібло.
...Червоноармієць Георгій Лук'янович Баєв одним з останніх йшов з оточеного німцями Києва. Фашистська куля наздогнала його на березі Дніпра. Було йому 23 роки...
У тексті використано уривки з книги Яна Димова "Від болю голос хрипне"