Завкафедри спортивних єдиноборств НУФВСУ про борцівські та тренерські якості

- Сьогодні вже можна говорити про борцівську династію Данько. А як, ви потрапили на борцівський килим?
- Я виріс у Чернігівській області, в маленькому містечку Бахмач. Вибрав секцію боротьби, оскільки хотів навчитися постояти за себе. А потім пішов до київського спортінтернату, щоб стати справжнім борцем. Так і вийшло, потрапив до збірної Радянського Союзу, виграв чемпіонат СРСР, Кубок світу, став призером чемпіонатів світу та Європи... Тренерську ж роботу починав у спортивному товаристві «Динамо».

- Ви реалізувалися, як борець і як тренер. Якими якостями, повинен володіти тренер, що б виховати чемпіона?
- Насправді тренером може бути і слабкий борець. Є чимало прикладів, коли великими наставниками ставали люди далекі від спорту. Так само і в боротьбі є люди, у яких тренерський талант від природи. Мені здається, в цій роботі потрібна завзятість і працьовитість і вміння прощати. А ось, що б стати чемпіоном, то людина в першу чергу повинна цього дуже хотіти. Усі якості в людині можна розвинути, всьому навчити... Коли спортсмен дійсно хоче чогось досягти, тоді і тренувати його легко. Він не питає: «А навіщо? Чому? ». Просто виконує і все у нього виходить.

- Наскільки в тренерській роботі допустимі експерименти, новаторство... Чи все ж потрібно суворо дотримуватися системи?
- Система підготовки складена давно, ще за радянських часів. У нас залишилася спадковість традицій, і школа та сама, яку нам давали наші вчителі, Юрій Гусов, Арам Ялтирян... Я думаю російська збірна, як і збірні інших пострадянських республік тренуються в тому ж ключі. В американців, наприклад більше робиться наголос на витривалість і фізичну підготовку. Наша ж система більш об'ємна й різноманітна.

- Ким із своїх учнів, окрім сина звісно, ви пишаєтеся?
- У нас на базі Національного університету фізичного виховання і спорту України працює цілий бригадний підряд видатних тренерів. І учнів теж багато. Через мої руки пройшли і Вася Федоришин, який шість років у мене тренувався, і Володимир Сиротін та Олег Білоцерківський, Валерій Андрейцев ...

- А в Тараса Данька був вибір яким спортом займатися чи все було вирішено наперед?
- Звичайно був. І як не дивно, починав він з фігурного катання. У мене ще є донька, от і водили їх разом. З трьох років він на ковзанах стояв. Я тоді ще сам виступав, і пізніше, вже років з п'яти він їздив зі мною на всі всесоюзні збори. Всі прийоми знав, крутив вертушку... А потім все зникло, захопився футболом. Але років з 12-13 знову почав серйозно займатися боротьбою.