Чемпіонка Європи з боротьби досі йде з тренувального залу останньою.    

На чемпіонаті Європи з боротьби у Дортмунді українки тричі сходили на вищу сходинку п’єдесталу пошани. В олімпійській категорії до 63 кг чемпіонкою стала Юлія Остапчук. Майже усіх суперниць львів’янка (ШВСМ, «Динамо») здолала без зайвих зусиль: британка Сара Марі Консолі (6:0, 3:0) та латвійка Лаура Скуджиня (4:0, 1:0) у поєдинку з Остапчук не зуміли провести жодного результативного прийому! Нерви студентці Львівського інституту фізкультури у півфіналі попсувала азербайджанка Олеся Замула – 0:1, 1:1, 1:0. Зате в сутичці за «золото» вихованка Андрія Пістуна не дала жодного приводу для хвилювань: віце-чемпіонку світу та Європи болгарку Тайне Юсейн Юлія поклала на туше уже в першому періоді.

– Збоку здавалося, що у фіналі ви перемогли Юсейн дуже легко...

– Насправді було страшно. Тиснула відповідальність, адже до Дортмунда їхала по перемогу… На початку фінальної сутички зробила прохід у ноги і… програла бал. Коли перевела боротьбу в партер, рахунок був 1:3, і я розуміла, що необхідно виправляти становище. Зробивши захват ключем, поклала супротивницю на туше.

– Юсейн раніше боролася в категорії до 59 кг, де стала срібною призеркою чемпіонатів світу та Європи. А тепер перейшла в олімпійську вагову категорію (до 63 кг), – розповів Андрій Пістун. – До початку фінальної сутички ми домовилися з Юлею, що для перемоги нам потрібно лише туше. Будь-які суперечливі моменти, гадаю, судили би не на нашу користь. Однак у фіналі арбітр судила добре, претензій у нас не було. Я навіть не сподівався, що туше так швидко зарахують. У порівнянні з чемпіонатом Європи-2010 у Баку суддівство в Дортмунді мені сподобалося більше. Принаймні, жеребкування було чесним. Торік усі сильні борці потрапляли в одну сітку, а господарі арени – в іншу. Тобто до фіналу дійшли чи не всі представники Азербайджану.

– Юлю, найважче, мабуть, далася перемога у півфіналі, де у представниці Азербайджану Олесі Замули ви виграли з мінімальною перевагою…

– З Олесею ми зустрічалися на килимі неодноразово, і навіть перед чемпіонатом Європи проходили спільний збір. Торік на першості континенту в Баку я перемогла її у сутичці за третє місце. Але у Дортмунді боротися було складніше: на кону стояв вихід у фінал і гарантована медаль. Олеся фізично міцна і, мабуть, тому завжди працює лише у захисті. Пробити його непросто. У першому періоді «клінч» випав їй: вона брала ногу в захват і виграла період. У другій двохвилинці азербайджанка зробила прохід у ноги і здобула бал, але мені вдалося відігратися. У вирішальному раунді перемогу мені приніс мій улюблений прийом – прохід в ноги.

– В Олесі одна тактика – «засушити» боротьбу, – веде далі Андрій Пістун. – Вона може вистояти до кінця періоду на 0:0 з будь-якою суперницею. А потім сподіватися, що «клінч» випаде саме їй. Нам же не можна чекати на жереб. За правилами, жереб іде тягнути борчиня в червоному трико. Якщо тягнути жереб повинні ми, то витягуємо синю кульку. Чому? Тому що в мішечку лежать дві сині кульки. А якщо право тягнути кульку випадає азербайджанці, то в її мішечку лежить гаряча кулька – червона, і холодна – синя. Про це самі судді розповідали…

– На високому рівні той, хто бере ногу, майже завжди перемагає, – пояснює Юля. – Якщо борець сам не помилиться, перемогти його майже нереально. Тож намагаємося не доводити боротьбу до жеребкування. Тренер вчить нас боротися передусім в атакувальному стилі. Не чекаємо, поки суперниця сама прийде до нас і почне помилятися. Намагаємося нав’язувати свою боротьбу, робити ті прийоми, що найкраще нам вдаються.

– На чемпіонаті України деколи боротися буває складніше, ніж на першості континенту: дівчата з дитинства знають одна одну, – продовжує Андрій Пістун. – Загалом, я не розумію того, що до нас на спільні збори запрошують основних суперниць – азербайджанок. А через якийсь час Остапчук виходить боротися з Завадою, Дарануца – зі Стадник, а Махиня – з Семенцовою. Це абсурд! Треба приховувати новинки й напрацювання на головний старт, а не викладати наперед усі козирі перед суперниками.

– Юлю, чи все вдавалося на цьому чемпіонаті?

– Звичайно, хотілося виходити і всіх суперниць класти на туше. Коли перемогла з мінімальним рахунком, пожалілася тренеру, що неефектно боролася. Тренер здивувався: «Ти ж борешся на чемпіонаті Європи, а не на першості області». Ще рік тому я навіть у мріях не могла уявити, як це – стояти не вершині п’єдесталу пошани. Дуже сильні емоції переживаєш, коли після свистка суддя піднімає вгору твою руку. Коли грав гімн і піднімався наш прапор, я згадувала, як довго і важко йшла до цієї перемоги. І заплакала… Скільки годин чорнової роботи заради оцих хвилин доводиться провести: тренування кожен день, двічі на день, десять разів на тиждень… Щоб дві хвилини порадіти і поплакати на п’єдесталі, я так тренувалася вісім років.

– За останній рік Юля змінилася, подорослішала, – веде далі Андрій Пістун. – До тренувань вже ставиться не як перспективна юніорка, а як маститий професіонал. Мінімум емоцій на змаганнях, психічна стійкість та врівноваженість – це те, чого я так бажав. Її не викликали на перший збір. І взагалі у збірній було не надто дружнє ставлення… Тому Остапчук потрібно було доводити свою силу, невипадковість попередніх перемог. Юля мовчки робить свою справу: сопить, бурчить щось під ніс, працює за десятьох і досягає свого. Досі останньою, о пів на десяту вечора, йде з тренування додому. І то виганяти доводиться.